У чому полягає сенс поразки Османської імперії в Першій світовій війні? Чи, можливо, Османська імперія виконала свою історичну місію?
Дорогий брате/дорога сестро,
Розглядати та оцінювати події як окремі, ізольовані явища – марна справа, як і перетворювати події, що відбуваються поза сферою нашого безпосереднього впливу, на головну тему для обговорення, що лише приносить людині смуток і відчай. Це ж і робить людину гідною ляпаса, то від аяту, то від іншого.
Ми знаємо, і ті, хто відповідає за події останніх місяців, теж знають, що іслам не має і не може мати жодного стосунку до тероризму. Але для впровадження та реалізації давно розробленого плану, принаймні, потрібне було обґрунтування в очах мас, і протягом десятиліття використовується брехня під назвою «ісламський тероризм». Доведення зворотного повністю залежить від часу. Тому тут слід звернути увагу на питання: чому, незважаючи на мільйони мучеників, які загинули за останні півтора століття, доля, здається, все ще благословляє безжалісні події, які ми переживаємо? Звичайно, протягом цих півтора століття було здійснено багато чудових вчинків, що сподобалися Богові, але, можливо, багато хто запитує себе: чи буде майбутнє завжди таким темним?
Уважне вивчення Корану дає підстави вважати, що історія людства та пророків розпочала новий етап з Мойсеєм, а точніше – з потопленням фараона та його війська в морі. До цього періоду, як зазначається, Господь Бог знищив деякі дуже могутні спільноти, очистивши землю від їхнього бруду та, принаймні, дезінфікувавши відповідні регіони. Якщо розглянути цю подію та питання, що виникає у зв’язку з нею, і порівняти відповідь, яку дав представник свого часу на це питання під час завершення Першої світової війни, з його ж відповідями на інші подібні питання, то, застосовуючи це до наших днів, …
До появи Пророка Мухаммеда (мир йому) в історії відбувалися знищення значних громад шляхом, які на перший погляд виглядали як природні катастрофи. На запитання, чому це відбувалося тоді, а не зараз, можна відповісти наступним: Пророк Мухаммед (мир йому) – це милосердя для всього живого; отже, його релігія та Коран також є милосердям. Таким чином, доки існують іслам та Коран, неможливо, щоб сталося таке масове знищення, як у попередні часи. Лише тоді, коли майже не залишиться мусульман, і Коран втратить всяке значення, на людство обрушиться кінець світу.
До ісламу суспільства були племінними; дуже впертими, непокірливими, ще більш розпещеними та зарозумілими. Зло, яке призвело до їхнього знищення, було поширеним і охопило все суспільство. Земля більше не могла їх утримувати. Крім того, до пророків, посланих їм, вірило дуже мало людей, і вони були слабкими та в меншості, не даючи надії на майбутнє щодо панування релігії Аллаха на цих землях.
Крім того, не можна сказати, що подібних катастроф не трапляється й сьогодні. Катастрофи тих часів також, на перший погляд, були у вигляді землетрусів, потоків, повеней, постійних штормів та вивержень вулканів – тих самих, що сьогодні називаються “природними” стихійними лихами. Такі ж катастрофи трапляються й сьогодні, але в великих масштабах, проте люди сьогодні, підходячи до речей та подій з натуралістичної та матеріалістичної точки зору, просто називають їх “природними лихами”. Але ж це також покарання від Бога, який використовує свої “війська”. Світові війни, посухи, землетруси, внутрішні конфлікти, економічна нестабільність – це все покарання. Наприклад, Але справжню причину цього, тобто чому доля винесла вердикт цьому руйнуванню, Бедіузаман розглядає у двох основних категоріях:
Існує шлях, яким Він творить і керує Всесвітом, речами та подіями, а також індивідуальним і соціальним життям людини у всіх його аспектах; іншими словами, Він здійснює дії, пов’язані зі Всесвітом, речами, подіями та життям людини. Оскільки ці дії, за зовнішнім виглядом, демонструють безперервність і постійність, то, вивчаючи Всесвіт, речі, події, історію та життя людини, ми приходимо до певних результатів у вигляді принципів і законів, які ми сьогодні називаємо законами. Саме в цій точці послух і непослух Богові мають свої наслідки, і ці наслідки проявляються у вигляді перемоги чи поразки, багатства чи бідності, успіху чи невдачі, прогресу чи відставання, переважно в цьому світі, а частково й в іншому.
Аллах повелів нам виконувати п’ять щоденних намазів, які займають годину або трохи більше з 24 годин; ми знехтували цим, і в результаті Аллах не дозволив нам підняти голови з земного поклона протягом 5 років на фронтах (ісламський світ досі не зміг підняти голову з цього поклона). Аллах повелів нам постити один місяць на рік, тоді як ми їмо 11 місяців. Ми змилосердилися над своїми душами і знехтували цим; в результаті ми були змушені постити протягом 5 років (і навіть ще чверть століття після цього, можливо, це триває й досі). Аллах повелів нам віддавати милостиню (закят) згідно з типом майна – 1/40, 1/30, 1/20, 1/10 або 1/5 від того, що Він нам дав. Ми знехтували цим, були скупими, і в результаті Аллах забрав у нас весь наш накопичений закят протягом 5 років (і оскільки ми досі не оговталися, наші підземні та надземні багатства досі розграбовуються, і ми досі приносимо жертви заради цього). Аллах повелів нам здійснити хадж, дуже важливе та багатогранне богослужіння, хоча б раз у житті, якщо ми маємо таку можливість; ми знехтували цим, і нас водили з фронту на фронт протягом 5 років (і ми досі блукаємо чужими краями, шукаючи хліба).
Якщо ми підходимо до подій не з точки зору їхньої сутності, а з точки зору їхнього впливу на нас, то картина буде такою. Наскільки сильне наше страждання перед тим, що відбувається? Наскільки сильно нас хвилює, що Іслам і його цінності зазнають через нас, наскільки це впливає на наш розум, наше серце, наскільки це керує нашим життям? Чи є задоволення наших бажань, таких як слава, прибуток, видимість, перевага, егоїзм, заздрість – почуття, кожне з яких змусить людину повзати в самому низькому рівні, – засобом досягнення благовоління Аллаха та Ісламу в нашому житті, чи це шлях, який перемагає все це, робить нас гідними краси та дійсно з’єднує нас з Аллахом? Чи відхилить Аллах, Той, Хто відповідає на молитви навіть найменшого мікроорганізму на морських глибинах, що голодує, молитви людини-мусульманина, Його халіфа на землі, найшановнішої з істот? Ніколи! Але якщо ця молитва не виголошується з такою ж потребою та стражданням, як молитва шлунка, що голодує, щоб насититися, або тіла, що хворіє, щоб зцілитися, якщо Іслам не до такої міри керує нашим життям, нашим «я» та нашим буттям, то це означає, що поки інші, заради світового панування та додаткових потреб, висловлюють свої молитви та проявляють відданість, що веде їх до перемоги та надання необхідних для цього засобів, ми, мусульмани, продовжуватимемо повзати.
Давайте також розглянемо ці аяти, які містять сенс у сенсі і, в певному сенсі, здатні пояснити будь-яке питання:
(Араф, 7/55-58)
У Корані неодноразово описуються реалії Всесвіту та соціальні, духовні реалії людського життя, переплітаючись та слугуючи один одному прикладами. Одним з найкращих прикладів є ці вірші. Після віршів, що розповідають про покірливість неба, землі та великих небесних тіл, таких як сонце, місяць і зірки, до Бога, а отже, про абсолютну владу Бога у Всесвіті, ці вірші закликають людину до покірливості перед Богом, а також до молитви та поклоніння, навчаючи, як це слід робити. У духовному житті людини, у житті суспільства та землі дні та ночі (світло та темрява), весна та зима, посуха та достаток змінюють один одного. Бог – Той, Хто змінює ночі на дні, зиму на весну, посуху на достаток, і завдання людини – молитися Йому між страхом та надією, виконуючи свій обов’язок у межах, встановлених Ним, тобто, дотримуючись ісламу.
Як Бог приймає молитву, яку земля, що засохла від посухи або взимку, промовляє мовою своїх потреб і стану, і спонукає дощові хмари вітрами, що несуть дощ, оживляючи цю землю після її загибелі; так само й мертві серця та мертві суспільства оживляються дощами одкровення, милості та співчуття в результаті повернення до Бога. У цьому контексті важливо, щоб земля, серця та розум були чистими, відкритими та сприйнятливими; очищеними від забруднень, таких як упередження, гноблення, хибне бачення, прив’язаність до світу та підлеглість мирським бажанням. Тоді така земля, такі розум і серця, за дозволом Бога, дадуть багатий урожай, зелені, різноманітні рослини; стануть джерелом віри, моралі, чеснот та добрих вчинків. Інакше, з неплідної землі, з розуму та сердець, забруднених гріхами, упередженнями, гнобленням та прагненням до мирського життя, незалежно від того, скільки «милосердя» виллється з неба, виростуть лише бур’яни, як непотрібний мотлох, думки, хибні ідеології та системи.
Як мусульмани, ми ніколи не повинні втрачати надію на милосердя Аллаха. Те, що відбувається зараз, є серйозним попередженням для мусульман, а також важелем, який може привести в рух зміни на краще в майбутньому. Існує один факт: мусульмани ніколи в історії не були такими слабкими, беззахисними, приниженими та розрізненими. Але є й інший факт: Аллах – Творець усього доброго; рука людини дуже довга для зла, але дуже коротка для добра, і якщо Аллах у цей вік егоїзму обіцяв чудову весну для людства через мусульман, то Він зробить це не через роздутих егоїстів, а через тих, хто розуміє таємницю Єдиності в світлі Таухіду, усвідомлює свою ніщовитість і з цим усвідомленням звертається до Нього. У цьому контексті Він, як надію, знову пропонує велике заспокоєння з історії:
(Араф, 7/137)
Цей аят висловлює ще один важливий принцип і істину для історії та життя суспільств. Утиски ніколи не тривають вічно; неможливо процвітати за допомогою гноблення та пригнічення; кінець систем, побудованих на гнобленні, – це їхнє знищення. Замість того, щоб сприймати невіру, багатобожжя та гноблення як неминучість та непереможну силу, ті, хто тримається релігії Аллаха, виконуючи її вимоги відповідно до принципів, встановлених Аллахом, і хто, роблячи це, зазнає глузувань, тортур, вигнання, вбивства тощо, ті, хто шанує Аллаха, уникає гріхів і, йдучи цим шляхом, виявляє стійкість до його вимогливих правил, і навіть ті, хто вміє дякувати Аллаху в терпінні – злиденним, але віруючим, – Аллах обіцяє свою милість, зробити їх лідерами людства та успадкувати їм землю замість гнобних суспільств. (Касас, 28/5). У цьому аяті Коран, пропустивши п’ять століть між виходом із Єгипту синів Ізраїлю під проводом Муси, потопленням фараона та його війська та пануванням синів Ізраїлю над благословенною та освяченою Аллахом місцевістю, про яку згадувалося раніше, повідомляє про результат, досягнутий за часів Давида та Соломона, – про остаточну перемогу, – і зазначає, що ця обіцянка здійснилася завдяки терпінню, про яке ми згадували.
Не важливо бачити очікуваний і обіцяний результат. Важливо не ставити собі за мету цей результат. Виконання цього обов’язку та отримання Його благовоління, якщо це призведе до виконання обіцянки навіть через п’ять століть, – це теж справа, яку знає тільки Він.
З повагою та найкращими побажаннями…
Іслам у питаннях та відповідях
